Чому у Данії «куб» води коштує 7 євро
01.02.2021

Під час ініційованого Швейцарсько-українським проєктом DESPRO діалогу усі зацікавлені сторони обговорили проблеми моніторингу, втрат води та вартості послуг.

Автор: Дмитро Синяк


Продовження. Початок - «Коли воду отримують, топлячи лід та сніг… Швейцарсько-український проєкт DESPRO ініціював діалог між усіма сторонами, які можуть посприяти вирішенню проблеми сіл, що користуються привозною водою. Таких в Україні 824».

 

Нещодавно Швейцарсько-український проєкт DESPRO ініціював проведення круглого столу, під час якого відбувся діалог між усіма сторонами, так чи інакше дотичними до вирішення проблеми сіл, які користуються привізною водою. Тема діалогу – «Питна вода та очищення стоків у малих громадах. Якою має бути державна політика  у цій галузі». У другому блоку круглого столу, який мав назву «Держава як регулятор діяльності підприємств питного водопостачання» найпомітнішим був виступ експерта DESPRO Андрія Кавуна, який представляв напрацювання DESPRO у цій царині.

 

Пропозиції DESPRO

- Ми хотіли б зосередити увагу учасників нашого заходу на правовому статусі надавача послуг водопостачання та водовідведення, – одразу, без довгих вступів перейшов до справи Андрій Кавун. – Відповідно до закону, «надання послуги водопостачання здійснюється підприємством питного водопостачання». Ця норма унеможливлює надання послуг в будь-який інший спосіб, окрім цього. Відтак пряме управління (коли послуги з водопостачання та водовідведення у громаді надає безпосередньо орган місцевого самоврядування ) в Україні є неможливим. Натомість, наприклад, у Швейцарії та у Польщі це є широко розповсюдженою практикою, що покращує рівень надання послуг у громадах, особливо у сільських.

 

 

Друга проблема, на яку звернув увагу експерт, – це ліцензування надавача послуг. Адже згідно з чинними ліцензійними умовами, наприклад, керівник комунального підприємства, що спеціалізується з водопостачання та водовідведення, повинен мати вищу освіти та досвід роботи не менше двох-трьох років у цій галузі. А це далеко не завжди є досяжним у сільській місцевості.

- Ми б радили застосовувати у населених пунктах з населенням до 10 тис. осіб не ліцензування, а сертифікацію з більш лояльними вимогами до працівників, – запропонував вирішення цієї проблеми Андрій Кавун. – Це було б елементом прямого управління і сформувало б певний пул фахівців у сільській місцевості.

Наступна пропозиція експерта стосувалася оподаткування: насамперед єдиного податку. Адже зараз комунальні підприємства не мають права бути платниками єдиного податку, бо це забороняється Податковим Кодексом. Андрій Кавун вважає, що варто змінити цю норму. Це, по-перше, спростило б облік, а по-друге, дало б поштовх для розвитку невеликим комунальним підприємствам .

Також експерт звернув увагу на ще одну податкову проблему: згідно чинного законодавства, підприємство, що досягає за 12 послідовних місяців обороту в 1 млн грн, зобов’язано зареєструватися як платник податку на додану вартість. Через цю норму підприємства малих громад вдаються до різноманітних кроків, аби уникнути досягнення такого оборот. Зокрема, вони розділяють підприємства і навіть відмовляються від деяких підрядних робіт, що можуть зіпсувати їм податкову звітність. Між тим, обороту у 7 млн грн, який дозволяється підприємствам, що працюють на єдиному податку, було б достатньо для більшості сільських та селищних громад, щоб реалізувати якісну послугу з водопостачання та водовідведення.

Проблема податку на додану вартість є насправді ширшою. Причому, за словами Андрія Кавуна, вона «стосується не тільки малих комунальних підприємств, а й галузі загалом». Бо, наприклад, у сусідній Польщі ПДВ становить 23%, але для підприємств водопостачання та водовідведення ця ставка складає лише 8%. А у Німеччині – 19% і 7% відповідно. Занижені податкові ставки для підприємств водного сектора не дають коштам швидко вимиватися з галузі, що на загал сприяє її розвитку.

Андрій Кавун також звернув особливу увагу на «доволі жорсткі та завищені норми у проєктувані водних мереж».  Наприклад, згідно Державних будівельних норм, на одну особу на добу повинно припадати від 100 до 280 літрів води. А зазвичай в інженерні проєкти закладається норма  200 л на добу на одну особу. Між тим, за результатами власного дослідження DESPRO, у сільській місцевості реальне споживання води складає близько 50-100 л на добу на одну особу. Якби було запроваджено саме такі норми, це суттєво зменшило б вартість проєктів, у яких можна було б застосовувати менші потужності та менший діаметр труб.

- Те ж саме я можу сказати і щодо протипожежних норм, – зауважив Андрій Кавун. – Деколи ми мусили навіть відмовлятися від реалізації проєкту саме через ці норми. Я розумію, що це важливе питання, однак у ньому варто шукати компроміс.

 

Дещо про водовідведення і не тільки

За словами експерта DESPRO, у тому, що стосується проєктування мереж водовідведення, проблема виникає на самому початку. Адже згідно з вимогами законодавства, проєктуючи мережі водопостачання, проєктант зобов’язаний передбачати, що робитиметься зі стоками. Громади хитрують, проєктуючи системи водопостачання без індивідуальних підключень, або зазначаючи, що «питання  водовідведення будуть вирішені шляхом індивідуальних рішень». Ці хитрощі пов’язані з тим, що одночасне будівництво мереж водопостачання та водовідведення часто є непідйомним для багатьох навіть заможних громад. Адже вартість будівництва мереж водовідведення у 3-5 разів вища за вартість побудови мереж водопостачання. Крім того, населення не готове платити за послугу за підвищеним тарифом, що має покрити витрати на утримання мереж водовідведення.

- Ми пропонуємо державі зобов’язати домогосподарства підключатися до централізованої системи (водовідведення. – Авт.), яку будують органи місцевого самоврядування, – висловив доволі сміливу пропозицію Андрій Кавун. – Звісно, йдеться лише про ті домогосподарства, які мають технічну можливість підключення до цієї системи, зокрема ті, повз територію яких прокладено каналізаційну мережу. Це є важливим питанням, яке додасть системам водовідведення фінансової стійкості. Також було б добре, якби орган місцевого самоврядування, зазначаючи у проєктній документації, що буде застосовано індивідуальні рішення, був зобов’язаний контролювати, власне, запровадження  цих рішень, а також їхню відповідність санітарним нормам. Тобто тут органам місцевого самоврядування треба дати більше повноважень…

На думку експерта, щодо водовідведення Україна також потребує стратегічного документа вищого рівня, який би зазначав, де саме потрібно будувати фінансово стійку централізовану систему водовідведення, а де можна обмежитися індивідуальними рішеннями. Крім цього, державі  потрібно мати певну програму із заохочення застосування індивідуальних рішень водовідведення   і мати певний набір пропозицій щодо того, що саме громади можуть використовувати.

- У даному випадку можна ще використати такий механізм, як спрощення стандартів для індивідуальних рішень порівняно з централізованим водовідведенням, – зазначив Андрій Кавун. –  Це могло б покращити ситуацію. Також треба проводити роз’яснювальну роботу серед населення, показуючи зміни, до яких призводить нецивілізоване водовідведення.

Пропозиції експертів DESPRO високо оцінили інші учасники діалогу.

- Я хотів би подякувати Андрієві Кавуну та Вячеславу Сороковському за добру роботу, – сказав кандидат географічних наук, проєктний менеджер зі сталого використання водних ресурсів Команди підтримки реформ при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України Володимир Білоконь. – Якщо говорити про проблему водовідведення, то я мушу підкреслити, що втрати у мережах не тільки призводять до економічних збитків, а ще й забруднюють навколишнє середовище – як ґрунти, так і водні об’єкти. Отже, це проблема техногенного характеру. Інструменти її вирішення, які пропонує DESPRO, видалися мені цікавими. Особливо це стосується  інституційних вирішень… Для нас як для екологів надзвичайно важливою є проблема втрат води, про яку теж повідомляється у пропозиціях DESPRO. Я думаю, у рамках стратегічної пропозиції Швейцарсько-українського проєкту варто посилити цей напрямок. Хоча б тому, що окрім природоохоронної складової, надзвичайно важлива економічна складова. Адже у воду, яка втрачається у водогінних мережах інвестовано чималі кошти, витрачені на коагулянти, реагенти, фільтрацію тощо. Втрати такої води у деяких місцях сягають 70%. Між тим, наприклад у Данії, де 1 куб. м води коштує близько 7 євро, є така норма: якщо у водних мережах втрачається понад 10% води, відповідні збитки покладаються не на водокористувачів, а на постачальників. Україні теж варто рухатися у цьому напрямку.

 

 

Моніторинг, який є і якого немає

Окрему увагу Володимир Білоконь присвятив проблемі моніторингу водних ресурсів.

- Я обома руками підтримую ідею експертів DESPRO щодо чіткого розмежування функцій щодо моніторингу, – сказав він. – Я також переконаний у тому, що Мінрегіону треба методично спрямовувати всі водоканали у напрямку покращення  їхньої спроможності у тому, що стосується моніторингу. Адже саме водоканали є головними суб’єктами водопостачання і водовідведення. Щодо нашого міністерства і Держводагентства, то мушу сказати, що вже зараз діє нова постанова, яка встановлює новий порядок здійснення моніторингу вод і повністю відповідає вимогам рамкової Водної директиви. Тепер вже йдеться про впровадження цієї постанови. Тобто ми можемо говорити про забезпечення якості і кількості тих вод, які є джерелом для розподіленого водопостачання. Це дуже важливо для тих регіонів, у яких є проблема з бурінням водних свердловин.

- Ми маємо статистичні дані, які використовуємо при підготовці Національної доповіді тощо, – висловив своє бачення «проблеми моніторингу» директор Науково-дослідного та конструкторсько-технологічного інституту міського господарства Валерій Кравченко. – Однак коли ти глибше вникаєш у ці дані, то помічаєш, що вони не відповідають одне одному та минулим рокам. Багато міністерств не мають жодної статистики щодо водопостачання та водовідведення їхніх підприємств… Найбільше інформації ми отримується від обласних державних адміністрацій, які, до речі, єдині моніторять сільське водопостачання. Щоправда, ми маємо проблеми зі статистикою Луганської та Донецької областей, також зовсім нічого не присилає нам Крим, однак це якраз покращує загальну картину. Бо більшість населених пунктів, які користуються привозною водою, знаходиться у Криму. Підприємства окупованих територій дають доволі проблематичні дані, яким не завжди можна довіряти. Наприклад, я не можу повірити, що «Вода Донбасу» використовує стільки ж електроенергії, скільки всі інші подібні підприємства України разом узяті. Тут, очевидно, йдеться про суттєві приписки. Адже це підприємство не є технологічно застарілим

За словами Валерія Кравченка, його інститут кілька разів пропонував створити нову систему моніторингу, однак Державний комітет статистики завжди відповідав, що «на це немає грошей».

- Всі чудово розуміють, що треба впорядкувати дані по воді, але ніхто не хоче займатися цим і, тим більше, очолювати цей процес, – сказав пан Валерій.

 

 

Про 5 млрд грн «на якість води»

Як працівник Команди підтримки реформ при Міндовкілля Володимир Білоконь не міг не сказати кілька слів щодо «підвищення рівня екологічної свідомості населення в рамках водокористування». На переконання науковця, вода стала заручником рішень політиків, особливо регіональних.

- Вони готові розірвати сорочку і закрити грудями прорив у трубі, але не готові системно вирішувати питання розвитку водних мереж, – сказав Володимир Білоконь. – Пересічні громадяни не цінують воду…

Також Володимир Білоконь розповів про те, що Командою підтримки реформ Міндовкілля ще у 2018 році було розроблено Стратегію розвитки водної політики України до 2050 року. Це об’ємний документ, який розглядає більшість проблем водопостачання та водовідведення та пропонує їхні рішення.

- Я неодноразово пропонував нашу Стратегію всім учасникам, так би мовити, «водного процесу»: і Мінрегіону, і Асоціації «Укрводоканалекологія», але тепер, я думаю, що цей документ потребує перегляду, – визнав науковець. – У ньому треба врахувати деякі моменти, на які звернув увагу DESPRO.

Володимир Білоконь повідомив про існування у Держводагенстві чотирьох потужних лабораторій, «які повністю відповідають рамковій Водній директиві, тобто можуть робити аналізи води за всіма параметрами, визначеними у ній».

- Такі лабораторії мають бути у кожному водоканалі, щоб забезпечити якісний моніторинг властивостей води та її відповідність тим чи іншим нормам, – відреагував на цю фразу директор Асоціації «Укрводоканалекологія», що об’єднує місцеві водоканали, Олександр Шкинь. – Між тим, питання забезпечення якості води є питанням №1. Якість води  регламентують державно-санітарні норми, орієнтовані на Європейську директиву «Питна вода», що ставить доволі високу планку, що по силах лише заможним країнам, точніше країнам, у яких послуги з водопостачання коштує доволі недешево. У нас «куб» води коштує в середньому 60 євроцентів, у 10-12 разів менше, ніж у Данії. Тому нам деколи дуже важко пояснити Міністерству охорони здоров’я, чому наша вода не така, як у Данії. Так само нам важко пояснити, що незначні відхилення у деяких показниках є нормою. Наприклад, у тому, що стосується каламутності та кольоровості води. Але якщо держава вимагає від нас доведення якості води до рівня Європейської директиви, нам потрібно щонайменше близько 5 млрд євро.

 

Далі буде...

 

Повний відеозапис заходу: 

 

 

364c236e846b772f0662a19bbcaff697

Джерело:

DESPRO